Ноосфера

Аналізатори. Гігієна аналізаторів

Сенсорні системи (аналізатори) забезпечують сприйняття, передачу й обробку інформації про явища внутрішнього і зовнішнього середовища організму. Вчення про аналізатори розробив Павлов (ввів термін у 1909 році).

Кожен аналізатор складається з трьох основних частин:

1 Периферичної (органи чуття, що містять чутливі рецептори)

2 Провідної (чутливі нервові шляхи)

3 Центральної або вищої (певні чутливі зони кори головного мозку)

Рецептори - чутливі нервові закінчення і спеціалізовані клітини, які сприймають енергію подразника та перетворюють її у нервові імпульси.

Усі рецептори поділяють на дві великі групи: зовнішні і внутрішні. До зовнішніх належать: слухова, зорові, нюхові, смакові, дотикові. До внутрішніх - рецептори внутрішніх органів та опорно-рухового апарату.

Також рецептори поділяють на дистантні - ті, що отримують інформацію на певній відстані від джерела подразнення (зорові, слухові, нюхові) та контактні, які збуджуються лише за безпосереднього контакту подразника з ними (дотикові).

Залежно від природи подразнення рецептори поділяються на механічні.

Залежно від природи подразнення рецептори поділяють на механічні - які збуджуються при механічному подразненні звуковою хвилею (слухові), дотиком, тиском (дотикові); хімічні - рецептори смаку, нюху; світлові - рецептори ока, температурні, рецептори положення тіла і його частин у просторі (у м'язах, суглобах, зв'язках, внутрішньому вусі).

Подразники та їх природа.

Подразники, тобто ті фактори, які діють на біологічний об'єкт - клітину, тканину, або орган поділяють за двома ознаками: силою дії і видом сили природи. Будь-який подразник малої сили не викликає збудження. Воно з'являється тільки тоді, коли ця сила досягає певної величини порогу, за яким починає розвиватись біологічна реакція.

Тому введено поняття поріг сили - найменша сила подразника, той її критичний рівень, який викликає збудження. Сила подразника, що буде вища порогу називається надпороговою. При дії надпорогової сили у деяких тканинах збільшується величина біологічної реакції.

Чим більша сила подразника, тим більша величина збудження.

При дальшому збільшенні сили подразника біологічна реакція не зростає, тому що біологічна система досягла межі своїх функціональних можливостей.

Найменша сила подразника, при якій спостерігається найбільша біологічна реакція, буде оптимальною. При надто великій силі подразнення реакція може зменшуватись. Це найгірша сила подразника.

За відношення біологічної системи до видів подразників (світла, звуку, механічної сили, хімічних факторів) вони поділяються на дві групи: адекватні і неадекватні.

Адекватні - це ті, до яких рецепторний апарат клітини протягом еволюції пристосувався шляхом підвищення збудливості (поріг збудження у них низький).

Неадекватні - подразники, які не відповідають біологічним особливостям тканини. Вони викликають збудження тільки тоді коли з'являється пошкодження в біологічній системі.

Подразник являє собою певний вид енергії (світлової, механічної, теплової...).

Органи, що сприймають подразнення із оточуючого середовища і реагують на них - органи чуття.

Вони містять велику кількість чутливих клітин і зв'язаних з ними допоміжних пристосувань. Вони є периферичною частиною деяких аналізаторів. В рецепторах органів чуття відбувається перетворення різних видів енергії у електричний сигнал (нервовий імпульс), що виникає в аксонах.

Органи чуття забезпечують організм інформацією про предмети навколишнього світу. Вони сприймають різні зміни зовнішнього середовища. Дозволяють організму правильно орієнтуватися в оточуючій обстановці і відповідно реагувати на її зміни. Кінцевим результатом роботи органів чуття є виникнення відчуття, розпізнавання подразників. Ці процеси проходять і нервових центрах, які розміщені в корі головного мозку. Зоровий аналізатор.

Будова і функції органу зору

Зоровий аналізатор (зорова секреторна система) - найважливіший серед інших аналізаторів. Більше як 80 % інформації про навколишній світ людина дістає за допомогою органа зору - ока. Зір необхідний майже в усіх видах діяльності. Значна роль його і для розвитку просторових уявлень, удосконалення рухових реакцій. Правильне функціонування органа зору особливо важливе для нормального розвитку дитини.

Зоровий аналізатор має три частини:

периферичну складають світлочутливі рецептори (так звані палички і колбочки, які містяться на сітківці ока).

Провідним шляхом є чутливий зоровий нерв, що міститься в головному мозку.

Центральна частина містяться переважно у потиличних ділянках кори головного мозку.

Функцією зорового аналізатора є зір - здатність сприймати світло, колір, величину, взаємне розташування та відстань між предметами за допомогою органу зору - ока. Орган зору складається із очного яблука та допоміжного апарату.

Допоміжний апарат ока - це система його захисту і руху. Систему захисту ока складають верхня і нижня повіки з віями. Внутрішня частина повік вкрита слизовою оболонкою - коньюктивою.

Слизна залоза виділяє секрет (сльози), який згубно діє на мікроорганізми, так як вміщує в собі лізоцим. Зволоживши поверхню очного яблука сльози відтікають до внутрішнього кутка ока (до носа), потім потрапляють в слізний мішок, з якого носослізною протокою направляються в порожнину носа. Завдяки бровам піт, що стікає з лоба не потрапляє в очі.

Система руху очного яблука. Очне яблуко постійно перебуває у русі (120 стрибків за 1 хвилину). Кожне око має по 6 посмугових м'язів: 4 прямих і 2 косих. Обидва здорових ока завжди рухаються в одному напрямку.

Будова очного яблука (діаметр 24 мм, маса 6-8 г), має три оболонки. Око розміщується у очній ямці, утвореній кістками лицьового відділу черепа, має три оболонки: зовнішню (волокнисту) судинну та сітківку.

Зовнішня оболонка - зовнішній скелет забезпечує оку певну форму. Вона складається з двох частин: склери та рогівки. Склера - білкова оболонка заднього відділу, утворена міцною сполучною тканиною, містить мало клітин. Спереду склера переходить у прозору рогівку, яка складається з епітеліальних клітин та сполучнотканинних волокон, що містять багато води.

Рогівка не містить кровоносних судин, живиться за рахунок міжклітинної рідини, містить багато нервових закінчень.

Вона виконує дві функції: захищає від пошкодження внутрішні частини ока та пропускає світло.

Середня оболонка ока складається з трьох частин:

Власне судинної оболонки - міститься під склерою, містить багато кровоносних судин, забезпечує кров'ю сітківку.

Спереду власне судинна оболонка переходить у війчасте тіло, яке з'єднане ціліарними зв'язками з кришталиком, вміщує в собі ціліарний м'яз і бере участь в процесах акомодації ока (відрегулювання кришталика з метою кращого бачення предметів на різних відстанях.

Радужка - назву одержала через забарвлення, в центрі її знаходиться зіниця - круглий отвір. Зіниця регулює кількість світла, яке поступає на сітківку, здійснює привикання органа зору до інтенсивності світла і темноти. Зміна діаметру зіниці є вродженим рефлексом - для цього в радужці є м'язи, які звужують і розширюють зіницю).

Судинна оболонка утворює рідину - вологу передньої та задньої камер ока. Передня камера - між рогівкою і райдужкою, задня камера - між райдужкою та кришталиком. Вони постачають рогівку і кришталик поживними речовинами, оскільки останні не мають кровоносних судин. Внутрішня оболонка - сітківка прилягає з середини до судинної, вистилає дно ока. Вона має декілька шарів: зовнішній шар - пігментні клітини (чорний пігмент - фусцин); далі йде шар рецепторних клітин - фоторецепторів (палички і колбочки); наступний шар - вставні нейрони побудований з нервових клітин, аксони яких утворюють чутливий зоровий нерв. Порожнини очного яблука містять кришталик і склоподібне тіло.

Кришталик має вигляд двояковипуклої лінзи, міститься позаду зіниці, здатний змінювати свою кривизну (випуклість), заломлювати і фокусувати пучок світла так, щоб зображення предметів на сітківці було чіткішим..

Склоподібне тіло лежить за кришталиком і займає більшу частину порожнини ока. Воно являє собою прозору драглисту масу, що не містить ні кровоносних судин, ні нервів.

Склоподібне тіло зберігає кулясту форму ока.

Сприйняття світла, кольору. Коли дивитись на сітківку зі сторони зіниці, то на дні видно білувату круглу пляму - місце виходу зорового нерва; тут немає світлочутливих елементів (тому світлові промені не сприймаються - за що і називається сліпою плямою.

Дещо збоку від неї знаходиться зона найкращого бачення - жовта пляма (тут знаходиться найбільша кількість фоторецепторів).

В сітківці знаходиться близько 7 млн колбочок і 130 млн паличок.

Палички - вміщують зоровий пігмент родопсин; сприймають світло в умовах сутінкового освітлення.

Колбочки - вміщують зоровий пігмент йодопсин. Сприймають кольори, при достатньо яскравому освітленні. У складі родопсину і йодопсину є білок - опсин і окиснений вітамін А. Колбочки - рецептори денного зору, здатні сприймати різні кольори. Кольоровий зір пояснюється тим, що в сітківці є три роди колбочок: одні збуджуються червоним світлом, другі зеленим, треті - синім. Відчуття всіх інших кольорів виникає внаслідок збудження цих колбочок у різних співвідношеннях. Бувають випадки, коли людина не розрізняє деяких кольорів - кольорова сліпота, дальтонізм. Це пов'язано з порушенням функцій колбочок певного роду.

Хід променів світла через оптичний апарат: спочатку світло проходить через рогівку, рідину передньої камери, зіницю, кришталик, скловидне тіло і нарешті потрапляє на сітківку.

У випадках, коли промені світла, пройшовши через оптичні середовища ока, фокусуються не на сітківці. Виникають аномалії зору: якщо спереду неї близорукість, якщо позаду - далекозорість. Для вирівнювання близорукості використовують двояковігнуті. А далекозорості - двояковипуклі лінзи окулярів.

При потраплянні світла на фоторецептори (колбочки і палички) в них виникають складні фотохімічні, електричні, іонні і ферментативні процеси, які зумовлюють нервове збудження - сигнал. Він надходить по зоровому нерву до підкіркових (чотиригорбкове тіло зоровий горб) центрів зору. Потім направляється в кору потиличних долей мозку, де сприймається у вигляді зорового відчуття.

Акомодація ока.

Здатність ока пристосовуватися до ясного бачення предметів, що містяться на різних відстанях від нього, називається акомодацією. Акомодація - це тонкий нервово-м'язовий механізм.

Відчуття сприймання предмета буде тільки в тому випадку. Коли його зображення падатиме на сітківку. При різному віддаленні предметів від ока точне фокусування їх на сітківці досягається зміною кривизни кришталика. Ця здатність називається акомодацією. При переведенні погляду з далеко розташованих від ока предметів на близько розташовані війковий м'яз скорочується і кришталик, завдяки еластичності, стає більш опуклим. При цьому збільшується його заломлююча сила і зображення фокусується на сітківці. При віддаленні предмета від ока напруження м'яза зменшується. Війкове тіло натягується і капсула кришталика стискує його. Від цього заломлююча сила зменшується. Око людини настроєне на сприйняття далеко розташованих предметів. Скорочення війкового м'яза починається тоді, коли предмет наближається на відстань 65 см, а максимальним буває при його розміщенні на відстані 7-14 см від ока. У людини різке зниження акомодаційної здатності настає після 40 років. На близькій відстані вона перестає розрізняти близькі предмети. Це явище старечої далекозорості. Акомодація регулюється рефлекторно.

ГІГІЄНА ЗОРУ

Зір може псуватися внаслідок перевантаження органа зору, деяких хвороб (хронічного тонзиліту, ревматизму, частих гострих респіраторних інфекцій), при зниженому кровопостачанні ока, недостатній тренованості, загальному ослабленні захисних сил організму. За умов незрілості акомодації або її ослаблення перевантаження зоровою роботою на близькій відстані призводить до надмірного напруження циліарного м'яза. Око швидко стомлюється. Очне яблуко видовжується, сітківка відсувається назад, і око може виконувати роботу на близькій відстані без напруження циліарного м'яза. Для цього сітківці достатньо переміститися лише на 1 мм. Проте внаслідок видовження очного яблука око стає короткозорим, тобто починає погано розрізняти віддалені предмети.

Очне яблуко видовжується і при нормальній акомодації у разі великого непосильного навантаження. Короткозорість може перетворюватися на небезпечну хворобу: очне яблуко видовжується ще більше, тонкі внутрішні оболонки, судинна і сітківка занадто розтягуються, у них виникають хворобливі процеси. Певні зміни відбуваються і в склері: волокна змінюють форму і стають тонкими і вигнутими, порушується обмін речовин.

Короткозорість може успадковуватись, особливо якщо обоє батьків страждають такими дефектами зору.

Якщо в дитини з'явилася короткозорість, слід намагатися припинити або сповільнити її розвиток. Насамперед усувають фактори, що спричинюють короткозорість. Допомагають окуляри, що призначаються для постійного носіння. Вони відновлюють на сітківці чіткість зображень віддалених предметів і підвищують гостроту зору, як правило, до нормального. Виконують спеціальні вправи для ока, за допомогою яких тренують акомодаційний апарат. Деякі з них можна виконувати лише в присутності медпрацівника, деякі - удома, але після того, як навчить лікар.

Для нормального функціонування ока необхідне добре освітлення приміщення, особливо робочого місця. Увечері, навіть при добрій загальній освітленості, користуються настільною лампою, яку ставлять спереду зліва. Бажано, щоб лампа була на гнучкій ніжці: тоді зручно регулювати її положення, залежно від росту й виду виконуваної роботи. Абажур захищає очі від яскравого світла, тому має бути непрозорим. Потужність лампочки 40-60 Вт. Поєднання природного і штучного світла для очей нешкідливе. Під час читання книжка повинна бути під кутом 45? до горизонтальної поверхні стола, на відстані від очей 30-35 см для середніх і старших школярів і 24-26 см - для молодших. Тривалість безперервного читання залежить від віку: у перших-третіх класах 10-15 хв, четвертих-сьомих 25-30 хв і 45 хв - для учнів восьмих-десятих класів. Обмежується також безперервна тривалість письма: не більше 5 хв для 6-7-річних, до 10 хв для 8-10-річних, 15 хв для 11-12-річних, 20 хв для 13-15-річних і 25-30 хв - для учнів 16-18 років. Тривалість перерв - не менше як 10 хв. Шкідливо читати лежачи, у транспорті.

Денне світло повинно вільно потрапляти в кімнату через чисте віконне скло. У сонячну літню погоду користуватись темними окулярами.

Користуватись захисними окулярами при роботах, де утворюється стружка, осколки матеріалів...

При читанні та письмі слід забезпечити рівномірне достатнє освітлення, яке не сприяє швидкому розвитку втоми. Відстань від очей до предмету читання, писання чи дрібних предметів, повинна бути 30-35 см.

Перегляд телепередач слід проводити з відстані не менше 1,5 м із обов'язковим доосвітленням приміщення.

Виключення шкідливих навичок (тютюнокуріння, спиртних напоїв), врівноважений спосіб життя.

Про телевізор...

Наш побут неможливо уявити без телевізора. Однак неправильне користування ним може погано позначитися на здоров'ї, і насамперед, на функції зору. Встановлено, що після перегляду телепередач очі стомлюються швидше, ніж після іншої зорової роботи, особливо в дітей. Тому існують вікові норми тривалості перегляду телепередач. Дітям 3-4 років можна дивитися передачу, що триває тільки 15 хв Дошкільники можуть проводити біля екрана не більш ніж 30 хв у день, молодші школярі - не більше години в день і 2-3 рази на тиждень, середні - 1,5 год; старші - 2, але не щодня. Дорослій людині також не рекомендується дивитися телевізор більш як 2-3 год підряд. Короткозорим потрібно робити 10-хвилинні перерви після кожної години, проведеної біля телевізора.

Оптимальна відстань між екраном і оком - не менше 2 м, якщо розмір екрана по діагоналі 35-47 см і 3-5 м при розмірі 50-61 см. Встановлюють телевізор на рівні очей людини, яка сидить, тобто на висоті 80-90 см від підлоги. Не рекомендується дивитися телевізор у повній темряві. Особливо це важливо, коли передача ведеться в кольоровому зображенні. Можна включити бокове джерело світла (настільну лампу, торшер з лампочкою 40-60 Вт). Удень передачі дивляться в незатемненій кімнаті. Не рекомендується дивитися передачі лежачи. Після перегляду телепередач, як і після будь-якої зорової роботи, очам потрібний відпочинок. Добре (хоча б ненадовго) вийти на свіже повітря, провітрити приміщення.

Дітям, і дорослим слід завжди пам'ятати про можливості пошкодження ока і бути обережними. Діти не повинні гратися гострими, колючими та ріжучими предметами, а також предметами, що можуть вибухнути або легко спалахнути, їдкі хімічні речовини потрібно зберігати в недоступних для дітей місцях. Стріляти з духової зброї й луку дозволяється тільки в спеціальних тирах або безлюдних місцях під контролем дорослих. Якщо ж нещастя вже трапилось й око пошкоджено, потрібно як можна швидше звернутися до лікаря-окуліста або до будь-якої медичної установи. Однак, ще до прибуття лікаря потерпілому слід подати першу допомогу. Якщо очі пошкоджені хімічними речовинами, їх відразу промивають протягом 10-15 хв слабким струменем проточної води, широко розкриваючи повіки. У разі пошкодження яскравим світлом, коли виникають відчуття осліплення, болю в очах, потерпілого поміщають у темну кімнату, роблять примочки з води або 2-процентного розчину питної соди. Коли в око потрапляє дрібний сторонній предмет, треба спробувати видалити його або за допомогою ватки, намотаної на сірник і змоченої в кип'яченій воді, або за допомогою чистої носової хусточки, або промити око водою. У разі пошкодження ока твердими предметами накладають чисту легку пов'язку, так щоб вона не перешкоджала відтіканню слізної рідини, і терміново направляють до окуліста, обережно, без поштовхів і тряски, транспортуючи хворого.

Про комп’ютер...

Очі найбільш вразливі при роботі з ПК, тому їм необхідно приділяти особливу увагу.

Ось, лише деякі ознаки «перевантаження комп’ютером» (симптоми):

сухість, свербіж в очах, печія в очах, відчуття «піску» під повіками;

сповільнене перефокусування з ближніх об’єктів на дальні;

підвищена чутливість до світла;

сповільнена реакція на подразнення;

головний біль, біль всіх відділів хребта, шиї;

безпричинна знервованість, нерідко депресія, як наслідок - поганий сон;

стомлюваність, як очей, так і загальна втома в процесі роботи.

Наявність цих симптомів ще не варто вважати хворобою, але якщо вчасно не прийняти міри, то недотримання правил гігієни зору може і, як правило, приведе до негативних наслідків.

Ситуація тут наступна. Золотою серединою для вас, дорогі користувачі ПК, як зазначають лікарі, буде споглядання на свій «любий» монітор не більше 2-3 годин на добу. Часте перебільшення цієї норми позначається на здоров’ї людини (а вже через 2-3 роки очі починають неймовірно втомлюватись). Звичайно вкластися людям, які тісно взаємодіють з ПК (адміністраторам, програмістам, операторам ПК), в цей часовий інтервал нереально. Що ж робити!?

Отже, потрібно дотримуватись обов’язкових правил, для уникнення в майбутньому можливих проблем з нашим (без перебільшення) дорогоцінним зором:

Вибрати хороший сучасний монітор, якщо звичайно така можливість є...

Дотримуватись безпечної відстані від монітора 50-70 см., з розміщенням його під прямим кутом по відношенню до ока.

Кожні 45 хвилин необхідно влаштовувати перерви на 15 хвилин, під час яких дивитися вдалину (більше 3-х метрів) або часто переводити погляд з одного предмету на інший. Не бажано розташовувати робоче місце в кутку. Ідеально, коли робоче місце людини, яка працює за комп’ютером, розташоване біля вікна, оскільки очі в любий момент можуть відпочити при погляді у вікно.

Необхідно регулярно і тривало провітрювати кімнату, де працює(ють) ПК. Кондиціонер не є заміною, бо несе безжиттєве повітря! Не зашкодить озеленення робочих місць. Зелені рослини переробляють вуглекислий газ - результат видиху людини і поглинають іонізуючі речовини, що утворилися внаслідок випромінювання моніторів.

Мати гнучке, треноване на витривалість тіло, регулярно підтримуючи його у формі. Якщо простіше, то вести активний спосіб життя.

Правильно харчуватися (їжа повинна мати достатню кількість вітамінів А і D). Для зору треба їсти по більше моркви. Особливо корисною для очей вважається чорниця.

Здійснювати один раз на рік візит до окуліста.

Ну, і на останок вправи для відновлення (всі вправи виконуються по кілька разів на день):

масаж закритих очей внутрішньою поверхнею долоні по 20-60 секунд;

сильно зажмуритись на 3-5 секунд, відкрити очі на 1-2 секунди, знову зажмуритись і так декілька раз;

сконцентрувати погляд на кінчику носа на 3-5 секунд, розвести очі, знову звести на кінчик носа;

кругові оберти очима вліво, вправо;

швидкі погляди вверх-вниз-вліво-вправо-вверх.

Гігієна слуху

Орган слуху - вухо - також один з найважливіших органів чуттів, за допомогою якого людина сприймає все багатство звуків навколишнього світу, оволодіває мовою. Втрата або зниження слуху (глухота, приглухуватість) різко обмежує можливості людини у її сприйманні навколишнього світу, знижує потенціал психічного розвитку. Наприклад, діти, які народилися глухими, не можуть оволодіти мовою, хоч мовний апарат у них не порушений. Доросла людина, коли повністю глухне, втрачає більше як 10% зовнішньої інформації. Діти, у яких порушена слухова функція, постійно відчувають труднощі в навчанні, нерідко потребують переведення в спецшколи, і надалі їхні життєві успіхи різко обмежуються.

Нормальне функціонування органа слуху визначається нормальним станом усіх його анатомо-фізіологічних складових частин, що забезпечують вільне проникнення звуків до нервових приймачів внутрішнього вуха і передавання збудження до мозку.

Орган слуху потребує такого самого бережного ставлення, як і око.

По-перше, - це профілактика пошкоджень самого органа слуху, які можуть знизити його чутливість, а по-друге, - профілактика порушень нормального стану ЦНС, що виникають внаслідок перевантаження слуховими подразненнями. Пошкодження органа слуху досить різноманітні. Вони можуть виникати внаслідок інфекції, дегенеративних змін, механічного пошкодження. Інфекція спричинює гостре або хронічне запалення зовнішнього чи середнього вуха. Їй сприяють загальне ослаблення організму, переохолодження, зокрема самого слухового проходу (наприклад, потрапляння холодної води), а також інфекція, що поширюється від носоглотки (під час ангіни, ГРЗ, грипу). Отже, профілактика цих захворювань (наприклад, загартовування) є одночасно і профілактикою захворювань вуха.

Запалення вуха може виникнути і від того, що в ньому оселяються деякі мікроорганізми (наприклад, мікроскопічні гриби). Дегенеративні зміни полягають у перероджуванні тканин вуха. Часто вони пов'язані з руйнуванням кровоносних судин вуха, що виникає внаслідок зловживання алкоголем, курінням. При ураженні внутрішньої частини вуха страждають нервові клітини, які сприймають звукове подразнення. Причини - інфекції, дія токсичних речовин, наприклад, деяких антибіотиків, алкоголю. Механічні пошкодження також дуже різноманітні: потрапляння сторонніх предметів (ґудзиків, горошин, намистин) у зовнішній слуховий прохід. При цьому може прорватися барабанна перетинка. Іноді такі пошкодження спостерігаються під час прочищування слухового проходу від вушної сірки сірником, олівцем, шпилькою тощо. Причиною пошкодження вуха в цьому разі може бути не сама травма, а рубець, що виникає при її загоюванні і закриває порожнину вуха. Якщо у вухах скупчилася сірка, слід звернутися до лікаря, який прочистить слуховий прохід, бо сірчана пробка, розбухаючи від вологи, може призвести до зниження слуху.

Особливим фактором пошкодження органа слуху є сам звук. Цей подразник, для сприймання якого і призначене вухо, може бути його найнебезпечнішим ворогом. Людське вухо сприймає звуки в діапазоні частот від 16 Гц (низькі звуки) до 20000 Гц (високі звуки). Найчутливіше вухо до частот 1000-4000 Гц. Людська мова звучить на частотах 150-2500 Гц, проте сприймаються, хоч і неясно, і наднизькі інфразвуки (нижче від 16 Гц) і надвисокі (вище від 20 000 Гц).

Подразнююча сила звуку на вухо залежить від багатьох причин. Так, більше подразнюють орган слуху високі та переривчасті звуки. Особливо діють "нечутні" інфра- та ультразвуки: при тривалій дії вони можуть спричинити тривожний стан, погіршити самопочуття.

Сила звуку, що його сприймає людське вухо, вимірюється в децибелах (дБ). Сила звуку, що спричинює больове відчуття, - 130 дБ. Звуки до 30 дБ не заважають нормальній діяльності організму. Якщо рівень звуку вище, ніж 40 дБ, послаблюється увага, погіршуються сприймання інформації, логічне мислення, пам'ять, при 35-65 дБ - знижується швидкість рефлекторних реакцій. Отже, шум знижує розумову і фізичну працездатність, сприяє травматизму. Він порушує таку важливу функцію організму, як сон, скорочується його тривалість, глибина.

Шум у 65-90 дБ призводить до змін у діяльності органів кровообігу, травлення, внутрішньої секреції. При рівні звуку 80-90 дБ порушуються обмінні процеси в рецепторних клітинах завитки, може з'явитися навіть приглухуватість. Шум у 150 дБА може спричинити смертельну баротравму. Він виникає під реактивним літаком, що низько летить, поблизу місця запуску ракети, під час вибухів (для захисту потрібні спеціальні шумозахисні шлеми, костюми).

Шкідливо діє на нервову систему і весь організм ритмічна танцювальна музика, підсилена сучасною апаратурою. Учені з'ясували, що коли оглушливі звуки такої музики звучать поблизу піддослідної тварини, в неї не тільки з'являються судороги, але вона може померти від звукового шоку. У науковій літературі в зв'язку з подібними впливами звуку є такі поняття як "звуковий стрес", "звуковий наркоз". Ще не відомі точні деталі механізму цих впливів, але безумовно, що в дії понадгучної музики на людину є щось подібне до дії наркотиків. Вона впливає на підсвідомість, примушуючи слухача робити конвульсивні рухи, неконтрольовані свідомістю вчинки.

Бадьора, помірної гучності та тривалості музика має стимулюючий вплив. У періоди відпочинку бажане звучання музики, але спокійної, неголосної, або ж рухливої, бадьорої, якщо вона супроводжує фізкультпаузу.

Нюховий аналізатор

Нюх - процес сприйняття запахів речовин. Елементи, що сприймають запахи речовин, розміщені в слизовій оболонці верхньої і частково середньої носових раковин. Вони представлені нюховими клітинами, рецепторами. Рецепторні клітини мають короткі (15-20 мкм) периферичні відростки і довгі центральні. Тіла цих клітин розміщені в товщі слизової оболонки, поверхня якої досягає 240- 500 мм2. Нюхові рецептори становлять орган хімічного чуття. У людини їх близько 40 млн, а у собак, наприклад, у багато разів більше (близько 225 млн). Цим пояснюється висока здатність собак вловлювати запахи.

Периферичні відростки клітин закінчуються кулястими потовщеннями. Ці потовщення на своїй верхівці мають 10-12 загострених волосків, що складаються з 9 пар ниток. Нюхові волоски є своєрідними антенами, які активно взаємодіють з молекулами пахучих речовин.

Вважають, що молекули пахучих речовин осідають на поверхні слизової носових раковин і розчиняються в секреті залоз, які також розміщені в слизовій носа. Розчинені речовини подразнюють нюхові волоски і кулясті потовщення. Звідси імпульси по нюхових нервах надходять у центри нюху головного мозку, розміщені в проміжному мозку й корі. Там формується відчуття запаху речовин, які вдихаються.

Система нюхових рецепторів, нюхових нервів і центрів нюху становить аналізатор нюху. Цей аналізатор менш важливий для життя людини, ніж зір і слух. Втрата нюху виявляється в неможливості відчувати запахи речовин у повітрі (а вони можуть виявитися не байдужими для здоров'я), розпізнавати зіпсовану їжу. Для працівників парфумерної, харчової промисловості, сфери харчування втрата нюху може стати причиною зміни професії.

Нюховий аналізатор. Орган нюху (organum olfactus) <ектодермального походження> розташований у верхньому носовому ході в районі горизонтальної пластинки решітчастої кістки. Рецепторна ділянка (нюховий епітелій) займає 250-500 кв.мм. Тут є три типи клітин: рецепторні, підтримуючі та базальні. Підтримуючі (опорні) клітини лежать між нюховими і розділяють їх. Вони мають короткі війки і мають ознаки секреції. Базальні клітини розташовані глибше, на базальній мембрані, оточують пучки аксонів рецепторних клітин. Ще глибше, під базальною мембраною, є залозисті клітини.

Нюхові рецепторні клітини мають довгі центральні і короткі периферичні відростки. Кількість нюхових клітин у людини близько 40 млн. (У "нюхаючих" тварин до 200 млн.). Дендрит (периферичний відросток) нюхової клітини закінчується потовщенням (нюхова булава), на вершині якої є по 10-12 рухливих нюхових війок.

Центральні відростки - аксони - збираються у нюхові нитки (20-40). Вони проходять у череп крізь решітчасту кістку до нюхової цибулини (другі нейроцити). Їх аксони утворюють нюховий тракт і ідуть до нюхового трикутника. Нюхові цибулини, тракти і трикутники разом з передньою продирявленою речовиною складають периферичний відділ нюхового мозку (rhinencephalon). До центрального відділу нюхового мозку відносяться склепінчаста звивина (gyrus fornicatus) з крючком (uncus), гіпокамп (hippocampus) та деякі інші пограничні з ним утвори.

Смак

Смак - процес сприйняття смакових властивостей речовини, що потрапляє на рецептори язика і порожнини рота. Життєва роль смакових відчуттів, як і нюхових, менша, ніж зорових і слухових. Однак вони не втратили свого значення, оскільки забезпечують визначення якості споживаної їжі, сприяють поліпшенню апетиту.

Сприймання смаку зумовлене смаковими сосочками з цибулинами, розміщеними в слизовій язика. У дітей, а іноді й у дорослих смакові цибулини містяться на губах, надгортаннику і навіть на голосових зв'язках. Смакових цибулин у людини близько 2 тис. Вони мають напівкруглу форму і складаються з видовжених смакових і опорних клітин, які щільно прилягають одна до одної. На одному з кінців клітини є 40-50 тоненьких ворсинок. На поверхні смакових клітин починаються нервові волокна. Гадають, що речовини їжі осідають на ворсинках смакових клітин і спричинюють їх подразнення. Збудження із смакових рецепторів цибулин передається через волокна язикового нерва в міст і довгастий мозок, а звідти - до зорових горбів і кори великого мозку. Так формується сприйняття у вигляді різних смакових відчуттів. Уся ця система створює аналізатор смаку. Він здійснює аналіз смакових якостей харчових речовин.

Смаковий аналізатор. Орган смаку (organum gustus) <ектодермального походження> у людини представлений багатьма ( 2000) смаковими бруньками, розташованими у багатошаровому епітелії слизової оболонки язика, піднебіння, надгортанника і задньої стінки глотки.

Смакові бруньки мають еліпсоподібну форму і місять тісно притиснені одна до одної смакові (рецепторні) і опорні клітини, в основі яких знаходяться базальні клітини. На верхівці бруньки є смакова пора. В бік пори звернені мікроворсинки рецепторних клітин. Їх збудження передається сусіднім нервовим клітинам. З передніх 2/3 язика імпульси ідуть по язиковому нерву? (частина лицьового; барабанна струна ). Надгортанника - блукаючому. Тіла перших нейроцитів залягають в узлах 7-ї, 9-ї та 10-ї пар черепних нервів, а аксони у складі названих нервів до довгастого мозку (другі нейроцити). Звідси до таламусу (третій нейроцит). Аксони цих нейроцитів ідуть до коркового кінця смакового аналізатора - кора парагіпокампальної звивини, крючка і гіпокампа (амонового рогу).

Розрізняють жолобкуваті, листоподібні та грибоподібні сосочки, у яких розташовані смакові бруньки.

Соматосенсорний аналізатор включає рецептори шкіри і чутливу систему скелетно-м'язевого апарату.

Шкіра (1,4 - 2,1 кв. м.) містить велику кількість чутливих нервових закінчень - рецепторів, які сприймають різні подразнення довкілля. Больові, температурні, тактильні шкірні рецептори. Вони мають різну форму і різну будову. Розташовані у шкірі на різній глибині.

Центральна ланка - соматосенсорна зона кори Передача іде по пучках Голля і Бурдаха. Больова чутливість практично не представлена на корковому рівні (подразнення кори не викликає болю), тому вважають, що вищим больовим центром є таламус. В ньому 60% нейроцитів чітко реагують на больові подразнення.

Чутливість рецепторів неоднакова по всій поверхні язика. Так, найбільша чутливість до солодкого - на кінчику язика, до гіркого - на корені, до кислого - по боках, до солоного - на кінчику й боках.

Рецепція дотику

Дотик виникає під час подразнення рецепторів шкіри, слизових оболонок. Збудження в цих рецепторах виникають при доторкуванні, натисканні, дії тепла й холоду та інших впливів. Користуючись дотиком, ми можемо визначати такі фізичні властивості предметів, як форма, твердість - м'якість, характер поверхні, тепло - холод і похідні від них. Больові відчуття можна розглядати як одну з форм дотику.

Рецептори розміщені в епідермісі та власне шкірі. Будова їх неоднакова. Видатний учений у галузі гістології нервової системи О. С. Догель (1852-1922) виділяв не менш як 14 видів рецепторів. Вони мають форму пластинок, колб і різняться не лише за формою, а й за функціями. Одні сприймають дотик, інші тиск, холод, тепло, біль. Деякі рецептори здатні одночасно сприймати механічні і температурні подразнення.

Найближче до поверхні в епідермісі розміщені нервові закінчення, які сприймають дотик. Навколо волосяних сумок шкіри розміщені дуже чутливі рецептори, що вловлюють незначні відхилення волосин при ніжному доторкуванні до них. Найбільша чутливість властива нервовим закінченням губ, кінчику язика, менша - кінчикам пальців рук, долоням. Низькою чутливістю до дотику характеризується шкіра спини, стоп, живота.

Нервовий механізм дотику. Збудження, що виникає в рецепторах шкіри, надходить по доцентрових волокнах нервів у кору великого мозку в ділянці задньої центральної звивини, де розміщена зона шкірном'язового чуття. Слід зазначити, що перш ніж потрапити в кору, воно проходить через нижчерозташовані відділи головного мозку. В центральній нервовій системі формується відчуття, яке називають дотиком. Складається уявлення про предмет, що діє на рецептори.

Уся система, яка охоплює рецептори шкіри, нервові волокна і центри головного мозку, де відбувається приймання, аналіз і синтез збудження, становить шкірний аналізатор. Його порушення в будьякій частині призводить до розладів дотику.

Значення дотику в житті людини значно менше, ніж зору і слуху. Проте у разі втрати зору він дає можливість людині певною мірою орієнтуватись у навколишньому середовищі.

На інші сторінки 9 класу